Нехай саме локальні організації визначають пріоритети у допомозі та надають рекомендації, як міжнародні актори можуть виразити солідарність Україні у найефективніший спосіб.
У розпал війни ми не можемо ігнорувати потреби військових. Ми знаємо, що допомога рідко буває «нейтральною». Проте ми не можемо отримати такі необхідні ресурси через упередженість щодо цього припущення про «нейтралітет». Сектор громадської допомоги задокументував численні випадки, коли навіть так звана «нейтральна» допомога має непередбачені наслідки та може призвести загострення локальних соціальних конфліктів, зниження рівня самостійності населення і шкодить місцевій економіці.
Ми не хочемо залишатися «нейтральними». Цінність людського життя має бути на першому місці, і підтримка потреб тих, хто на передовій, може значно зменшити кількість необхідної цивільної допомоги та кількість жертв. Хоча ми визнаємо, що міжнародні організації можуть хотіти, щоб їх сприймали як “нейтральні”, за цих обставин місцеве громадянське суспільство має визначати наші власні підходи та пріоритети.
Наш підхід і вимога фінансування на основі солідарності доведена академіком Г’юго Слімом, який писав, що солідарність, а не нейтралітет, має диктувати дії міжнародної гуманітарної спільноти, яка працює з Україною та в Україні. За словами Сліма, цей підхід слідував би давній традиції «гуманітаризму опору», який був частиною опору в окупованій нацистами Європі; і нещодавно задокументований в таких місцях, як М’янма та Сирія.
Потреби швидко змінюються та є різними в різних частинах країни та для різних груп населення. Завдяки нашим історичним і культурним знанням і нашому детальному розумінню місцевих альянсів і мереж підтримки ми набагато краще визначимо, що розділяє та об’єднує людей. Фінансування повинно залишатися гнучким, щоб ми могли забезпечувати його відповідно до пріоритетних потреб місцевих громад. Помилкові припущення щодо нейтралітету не повинні бути перешкодою для фінансування.
Хіба ви не хотіли б того ж, якби ви також опинилися в небезпеці?