Віддала онучку-сироту на тхеквондо: «Дівчинка має за себе постояти».
Історії отримувачів гуманітарної допомоги від ShelterBox
Набори гуманітарної допомоги від ShelterBox збирали відповідно до запитів людей. Ми сформували окремі набори з посудом, гігієною, інструментами для ремонту та речами для сну. Деякі коробки вийшли важкі та об’ємні. Тому, частину гуманітарної допомоги розвозять за адресами потребуючих. На місцях цим займаються фонди громад, що входять до Національної мережі розвитку локальної філантропії.
Фонд Боярської громади доставляв допомогу в село Жорнівка. Там проживає 80-річна пані Галина зі своєю 9-річною онукою Вікторією. Батьків дівчинки вбили російські солдати в селі Микуличі.
«Просто зайшли росіяни й застрелили у хаті. Дочка працювала в лікарні, а зять робив на заводі. Вони там находилися (в селі Микуличі – ред.), а діти були коло мене».
Вже 2 роки Вікторія живе з бабусею. В будинок батьків, де вона прописана, потрапити неможливо – перша дружина батька змінила замки. Пані Галина каже, що на те не має законних підстав.
“Навіть служба не знала, що він (голова села Микуличі - ред.) не подзвонив, не написав, ніде нічого, що таке горе в мене. Що дітей в мене немає. Він скористався тим, що я далеко живу. Баба стара, вважає, що вона нічого не розуміє. Можна що хочеш, то й робити. Я йому сказала, хоч якісь документи де? “Я віддав. Хто перший — каже, — прийшов, тому і віддав” Ви розумієте? І це вже 2 роки».
Що з отриманої гуманітарної допомоги було найкориснішим, пані Галина виділити не може, бо в неї, як в гарної господині, в господарстві працює все.
«Все що дали – велике дякую. Воно все йде в господарство. Я постелила ті матраци. І дитина моя спить, і я. Де, яка сковорідка - то все в господарство. Це вам велике дякую, дуже велике дякую. Я особисто, за своє життя, ніде, ні в кого, нічого не просила. Будувала я хату сама. Де яка дошка, де яка цеглинка… я все сама своїми руками зробила. Я знаю де який гвіздок в мене забитий».
Пані Галина хоче, щоб і онучка отримала будинок своїх батьків. Бабуся має план дій, але можливості обмежені.
«Треба найняти мені адвоката, щоб оце все довести. За що я, моя голубочко, найму адвоката? За свої ці 3 тисячі пенсії, що я отримую? Ну, дитині нарахували 4. А дитині мені в школу треба купити щось поїсти. Та мені взуття дитині треба. От як кажуть, щоб воно не так, як діти — хоч так, як коло дітей ходило.»
А поки, пані Галина водить внучку в школу в сусіднє село, а після школи – на тхеквондо.
«Дивлюся на цих дітей… ну скільки я ще зможу? Ну хай рік я поживу, нехай два. А далі, діточки мої, що з вами буде? Не вміє захищатись. Їй всіх шкода, як і її бабі всіх шкода, так і їй. Так я її віддала на тхеквондо та просила вчителя: “Навчи, — кажу, — щоб вона могла за себе постояти”. Бо ж не завжди я буду поруч. А вона, дівчинка, має за себе постояти.»
Команда Національної мережі розвитку локальної філантропії передала пані Галині контакти безкоштовних юридичних служб та завдяки Фонду Боярської громади підтримує зв’язок.